По совісті, та згідно Конституції України, єдиним джерелом влади є народ. А люди в дупутатських, міністерських чи президентських кріслах - лише наймані менеджери, працівники.
Без критики і без ефективних механізмів усунення негодящих менеджерів, ці менеджери дуже швидко "втрачають береги", втрачають зв"язок з реальністю, і перетворюються на Путіна, Януковича, чи якогось Ина. Зрештою, починають вважати надані їм повноваження приводом сконцетрувати у своїх руках абсолютну владу.
Доречі, той же таки Янукович був цілком легітимним президентом і був наділений відповідною владою. То, може, давайте його повернемо? Бо, якось не дуже красиво з ним вийшло, надто критично обійшлися з ним українці.
І знову ж таки, коли вже вражого пропагандона запроторено до СІЗО, суспільством має читатися чітка процедура - на підставі чого? Які статті яких кодексів/дектретів порушено і т.ін. Якщо процедура прозора, доведена до суспільства, наявні відповідні докази, то які проблеми?
Ми виступаємо за очищення України від цієї совкової/рашистської погані, за радикальне очищення. Але все має відбуватися згідно відповідних процедур. Якщо таких процедур немає, їх має бути прийнято. І ці процедури не мають наступати на свободу слова. Але, навіть, якщо ми обмежуємо якісь права, обмежуємо свободу слова, має бути чітко визначено - в яких межах і на який термін і за яких умов. Бо, обмеження будь-яких свобод провокує чиновництво якнайшвидше перетворитися на нового путіна, януковича, на нове "КПСС" чи щось подібне. А отже, провокує людей на новий Майдан і на нове повстання. Провокує на нове потрясіння і нове випробування для країни і для держави.
Не можна обмежувати свободу слова, не можна обмежувати критику влади. Але, на час війни, кожен має знати, де свобода слова закінчується і де починається колабораціонізм, співпраця та підігрування агресорові, і де, і за що починається відповідальність. Зрештою, будь-яка діяльність на користь країни-агресора має найрішучише присікатися. Проте, не можна будь-яку критику влади (найманих менеджерів) називати "діяльністю на користь країни-агресора" (що в нас зазвичай робиться). Бо це вже надто зручна відмовка обмежити будь-яку критику, будь-яку свободу. З тим, щоб запровадити режим "нового путіна/януковича" і, відповідно, поставити країну на межу нових потрясінь.
Знову ж таки, будь-яке обмеження - має бути чітко вмотивованим, донесеним до народа (якнайповніше відображати його волю) і має на бути на корість народа (а не обмеженого кола осіб, хто вирішив бути "владою"). Тоді такі обмеження будуть сприйняті самим народом. Під це, зрештою й можуть бути прийняті відповідні політичні рішення. Як от, заборона діяльності УПЦ МП (ФСБ) в Україні, або припинення підривної діяльності відповідних теле і радіо-каналів, за котрими стоїть, де-факто, (про)російський капітал і таке інше.

Можно еще добавить, что не все скотам масленица.