Привіт читачам!
Мене надихнуло написати, чи скоріше примусило написати цю статтю стереотипне твердження, що українська мова - це те ж саме, що і російська. Я не погоджуюсь з цим твердженням, адже подорожуючи Польщею чи Словаччиною не було ніяких проблем з розумінням одне одного, коли кожен спілкувався рідною мовою.
Але якщо б я заговорила в Росії українською, мене б не сприйняли, по-перше, з політичних міркувань, а, по-друге, вони б не зрозуміли таких слів як "незабаром", "нехай щастить", "вітаю", "пане" і ще багато інших. Це ж підтвердив мій колега з Польщі: якщо він розмовляє польською в Україні - його розуміють, в Росії - ні. І тут постає питання, чи дійсно мови є дуже подібними, чи нам це нав'язують.
А далі, щоб обгрунтувати свою думку - трохи теорії.
Украї́нська мо́ва — національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Число мовців — близько 45 млн, більшість яких живе в Україні. Є державною мовою в Україні, офіційною мовою Придністров'я. Українською мовою у світі послуговуються від 41 до 45 млн осіб, вона є другою чи третьою слов'янською мовою за кількістю мовців (після російської та, можливо, польської) та входить до третього десятка найпоширеніших мов світу.
Сучасні дослідження, однак, показують, що українська мова у фонетиці та граматиці має більше спільних рис з верхньолужицькою та білоруською мовами (29 спільних рис), нижньолужицькою мовою (27 спільних рис), чеською та словацькою мовами (23 спільні риси), польською мовою (22 спільні риси), хорватською та болгарською мовами (21 спільна риса), сербською та македонською мовами (20 спільних рис), вимерлою полабською мовою (19 спільних рис), словенською мовою (18 спільних рис), ніж з російською (11 спільних рис). Отже, на підставі цих даних деякі вчені ставлять під сумнів об'єднання української, російської та білоруської мов в одну підгрупу східнослов'янських мов.
Слов'янські мови — група споріднених мов індоєвропейської мовної родини, що розвинулися з діалектів праслов'янської мови. Загальна кількість носіїв становить понад 287 млн. чоловік. Виокремлення слов'янських діалектів з єдиної прамови відносять до середини 1 тис. н.е. (період формування ранніх слов'янських феодальних держав у Європі). У період свого розпаду праслов'янська мова складалася з континууму діалектів; сучасні слов'янські мови утворилися внаслідок об'єднання певних діалектів навколо політичних і культурних центрів.
Більша частина майбутніх слов'янських земель в III–IX ст. входила частково до складу земель Римської імперії, що зараз є територією сучасної України, Білорусі і Польщі, а в подальшому переселялися на Південь і Захід і кладалася з різних племен степу — скіфів, сарматів, болгар, гунів, обрів та ін.
Специфічні мовні риси української мови трапляються вже в пам'ятках 11—12 ст., що походять з Південної Русі. Вони систематично виявляються і в пам'ятках з цих територій пізніших часів (14—15 ст.).
Український народ сформувався в Київській Русі, передусім на основі населення Київського, Чернігівського, Переяславського, Галицького і Волинського князівств. Консолідації українського народу, становленню його мови перешкоджала та обставина, що після монгольської навали в 13 ст. його землі входили до складу різних держав. Так, Чернігово-Сіверщина, Поділля і Київщина з Переяславщиною, а також більша частина Волині належали до Великого князівства Литовського з офіційною "руською", тобто староукраїнською мовою; Північна Буковина стала частиною Молдовського князівства — тут теж тривалий час усі державні справи вели "руською" мовою; частину Західної Волині та Галичину захопила Польща, а Закарпаття — Угорщина. Особливо велике значення для консолідації українського народу та його мови, розвитку його самосвідомості та державності мав Київ. Є безліч доказів і рукописів, що доводять, що українська мова і державність виникла раніше, ніж російська, і також російська мова є похідною від староруської і ординської мов, тому вона найбільш відмінна від інших слов'янських мов.
Коли розібралися з давньою історією, пропоную перейти до більш сучасної історії, а саме до пояснення причини феномену "рускоговорящій українєц". Протягом 400-т років українська мова пережила безліч заборон, як за часів царської Росії, так і за Радянського союзу.
Людей розстрілювали, висилали до Сибіру, катували чи садили до в'язниць. Масове винищення населення під час Голодомору за офіційними даними призвело до 10 мільйонів смертей, хоч неофіційно жертвами радянського терору за весь час стали 50 мільйонів українців. Адже населення України до приходу більшовиків було 85 мільйонів до 1930-х років, а у 1940-х вже 35 мільйонів.
Але репресіями і заборонами це не завершилось. Велась також політика "русифікації" української мови, тобто її уподібнення до Російської. Тобто те, що ми зараз маємо за мову є суржиком, а не первісною мовою наших предків.
І на завершення хочу звернутись до свідомих українців. Не допустіть того, щоб наша солов'їна мова вимерла. Не залежно від того, чи в україномовному ви середовищі, чи в російськомовному - намагайтеся розмовляти українською. Спочатку важко перелаштуватися, лізе суржик, деякі слова звучать незграбно або трапляються помилки, типу "останівка". Але це краще, ніж продовжувати розмовляти мовою агресора, що вбиває нас вже 400 років. Коли ви розмовляєте російською, ви автоматично приймаєте і погоджуєьеся з голодомором, із заборонами українською мови, з репресіями проти інтелігенції.
І завершу словами видатної українською поетеси і письменніці, державного діяча Ліни Костенко:
, uamodna.com
Комментарии
RSS лента комментариев этой записи