У час свого найвищого розквіту Київська Русь була найбільшою імперією Середньовіччя.

Її кордони простягалися від Баренцового на півночі до Чорного моря на півдні, від Сяну на  заході до Дону на сході. У межах Київської Русі знаходилося і озеро Селігер на берегах якого тепер Путін готує диверсантів, що воюють проти України. Ще у 882 році Київська і Новгородська землі об’єдналися в державу Київська Русь з центром у Києві.

Наприкінці Х століття під  владою новоствореної імперії перебували всі східнослов’янські племена-ільменські слов’яни, поляни, кривичі, в’ятичі, древляни, волиняни, бужани, сіверяни, радимичі, дреговичі, уличі, тиверці, білі хорвати. До її складу ввійшли карели, меря, чудь, весь, голядь, горні клобуки та інші неслов’янські народи фінно-угорського та тюркського походження. За часів Київської Русі східно-слов’янські племена об’єдналися в давньоруську народність, яка вже майже 900 літ, з 1187 року живе в державі Україна. Лише через 600 років усі інші племена влилися в державу Росія, що перед тим називалася Московією.

Влада Київської Русі розповсюджувалася і на Тмутараканське князівство, що знаходилося на Таманському півострові з центром у місті Тмутаракані (зараз це станиця Таманська краснодарського краю РФ). З 80-х років Х століття князівством володів князь Мстислав Хоробрий, син князя Володимира Великого. Це був опорний пункт Київської Русі на Північному Кавказі і в Криму. Втратило зв'язок з метрополією на початку ХІІ століття, коли південні степи захопили половці, а було знищене монголо-татарами.

Як і в будь-якій імперії, ще в першій половині ХІ століття з’явилися ознаки роздроблення Київської Русі на окремі феодальні князівства. Це було зумовлено розвитком продуктивних сил, розширенням феодальних землеволодінь, економічним і політичним зміцненням окремих князівств, які прагнули вийти з-під влади великого київського князя. В 70-х роках ХІ століття між князями розпочалися міжусобиці. Ще додавалися й примітивні заздрощі одних правителів земель до інших: він має, а я ні. За Володимира Мономаха (1113-1125 рр.) було зроблено спробу відновити єдність Київської Русі. Проте в середині ХІІ століття Київська Русь розпалася на ряд самостійних і напівсамостійних князівств. Неважко здогадатися, серед перших сепаратистів були не слов’янські землі, а заселені фінно-уграми і тюрками.

Так, Володимиро-Суздальська земля стала прообразом сучасної Росії. А її найбільшим духовним символом була Володимирська богоматір. Це ікона, яку поцупив, спаливши Київ, суздальський князь Андрій Боголюбський. Його прізвище не означає цноти князя, а лише вказує на село Боголюбово, де знаходилася резиденція князя і де його вбили бояри за диктаторські забаганки.

Міжусобиці стали першими проявами федералізму на території України. Вірними слов’янській ідеї лишалися Новгородська феодальна республіка і Галицько-Волинське князівство. І якщо при князях Володимирові Великому і Ярославові Мудрому західні феодали шукали зв’язків з Київською Руссю, то в час міжусобиць вони перетворилися на ворогів. Олександр Невський і Данило Галицький відбили наступ шведів, данців, німецьких лицарів, польських та угорських феодалів…

Але на сході вже збиралися незчисленні орди «президента Батия». Розрізнені князівства гинули одне за одним. Сепаратизм не врятував нікого.      

История: vgolos

You have no rights to post comments