Євромайдан як вогонь розпалив Україну. При своїй складній мережевій несистемності він зміг породити не тільки системну енергію, але й артикулював досить чіткі й зрозумілі цінності і вимоги. Євромайдан як явище став елементом докорінної зачистки політичних еліт та слугував фактором зміни напрямку зовнішньої політики. Та в ході власної історичної еволюції Євромайдан як революційне явище потребував перетворення в явище більш еволюційне.

Для реалізації вже не революційних, а еволюційних завдань із докорінної трансформації відносин між державою й суспільством, а також усередині держави та суспільства Революція Гідності потребувала інституціоналізації та синергії. Її відсутність у подальшому внаслідок впливу різних факторів варто вважати чи то злочином, чи то жахливим прорахунком. Чому? Тому що ми вже сьогодні платимо за це надзвичайно високу ціну. Йдеться не про Крим і не про Донбас. Наша країна сьогодні не тільки не наближається, але й значною мірою віддаляється від державного та суспільного ідеалу Революції Гідності. Чому? Бо на сьогодні Революція Гідності втратила свою суб’єктність у національному українському політичному, правовому та соціально-економічному полі. Євромайдан «упав у кому» або перебуває в стані «клінічної смерті».

Аналіз артикульованих фундаментальних цінностей Революції Гідності

Революція Гідності артикулювала значну кількість фундаментальних цінностей: свобода (економічна, політична, громадянська), гідність, справедливість, рівність і толерантність, безпека, гуманізм, доброзичливість, піклування про людей і природу, боротьба задля блага суспільства, нетерпимість до корупції, особиста відповідальність та ініціатива, верховенство права та правосуддя, демократія та плюралізм (спільне відстоювання прав іншого, повага до різних точок зору, свобода дій, готовність контролювати політиків).

Висновки про саме такий перелік цінностей дозволяють зробити окремі дослідження, зокрема: від Ініціативи «21 листопада», Українського Католицького Університету, Texty, Української правди та інші дослідження.

Першим свідченням глибокої кризи/«коми»/«клінічної смерті» Революції Гідності є криза в Україні усіх зазначених цінностей. Ця криза всеохопна, бо чинна як у державних органах, та і в суспільстві в цілому.

Важливим індикатором «кризи» свободи в Україні є погіршення за 2 роки позицій України в міжнародних рейтингах, зокрема – свободи слова (129 місце, тобто -3 позиції), демократії (92 місце, тобто -30 позицій), економічної свободи (162 місце, тобто -1 позиція). Згідно з дослідженням Інституту масової інформації «Барометр свободи слова», у 2015 році в Україні було 301 порушення свободи слова та прав журналістів. Наразі Україна є «частково вільною» країною, згідно з даними Freedom House, а прийняття окремих законодавчих актів (щодо «етичної поведінки державних службовців» та про «партійне рабство») поруч із судовим переслідуванням проукраїнських активістів та окремих політиків говорить про те, що Україна віддаляється від ідеалу свободи Революції Гідності.

Про погіршення ситуації з суміжним до свободи верховенством права та дотримання прав людини свідчить матеріал Володимира Чемериса, де він відзначає: «Було ухвалено низку відповідних законів. Зокрема, йдеться про закон, який дозволяє превентивне затримання громадян на тридцять діб – попри те, що за Конституцією можна затримувати людину тільки на 72 години. Також було внесено зміни до Кримінального Кодексу, аби отримати можливість відкривати проти українців справи за критичні висловлювання щодо мобілізації громадян у «зону АТО». У 2015 році ця тенденція отримала своє продовження. Акцентується і на обмеженні права на свободу /мітингів (щодо тарифів, мобілізації, миру). Загалом у 2015 році Україна і далі в «червоній зоні» індексу верховенства права (The Rule of Law Index 2015) – на 70 з 102 позицій з показником 0,48.

Щодо рівності й толерантності як цінності, то Тетяна Огаркова відзначає: «У світовому індексі гендерної рівності (The Global Gender Gap Index) у 2015 році Україна впала на 11 сходинок». Найбільшою проблемою залишається роль жінок у політиці – Україна аж на 107 місці за цим показником».

Однією з фундаментальних цінностей Євромайдану стала нульова терпимість до корупції. Віталій Шабунін у цьому контексті відзначає: «Зруйнована правоохоронна та судова системи. За результатами глобального Індексу сприйняття корупції Transparency International після революції Україна “не подолала межу корупційної ганьби” та лишилася “в клубі тотально корумпованих держав”, посівши 142 місце зі 175 позицій». Вітчизняні суди виносять занадто м’які вироки корупціонерам, які займають високі державні посади. До такого висновку прийшли експерти Transparency International Україна та інтернет-видання «Перша інстанція» у рамках спільного проекту «Судді під прицілом». Це підтверджують і українці в соцопитуваннях, зокрема: антикорупційна реформа – головна (63%); найбільш корумповані – суди, міліція, прокуратура; 85,5% населення оцінює загальний рівень корумпованості суспільства, як «вище середнього» і 2/3 зіштовхувалися з корупцією у 2015 році.

З приводу безпеки, то в умовах окупації Криму та збройної агресії на Донбасі все очевидно. Україна визнана однією з найнебезпечніших держав згідно з рейтингом Global Peace Index, складеним Інститутом економіки та миру в 2015 році. Наша країна посіла 150-ту позицію зі 162-х. Йдеться також про розширення доступу до стрілецької зброї, збільшення інтенсивності внутрішнього конфлікту, вплив тероризму і зростання кількості злочинів. І тенденція наростає.

Аналіз артикульованих вимог та бачень Революції Гідності

Також Революція Гідності артикулювала значну кількість фундаментальних вимог/бачень розвитку держави: 1) підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом; 2) відставка Віктора Януковича, уряду та розпуск парламенту; 3) зміна Конституції: повернення до конституційної реформи 2004 року, децентралізація, зняття недоторканості, новий закон про вибори, закон про прозоре фінансування партій, закон про люстрацію (перш за все в судах, правоохоронних та силових структурах); 4) розслідування злочинів проти Євромайдану та покарання винних (порушення кримінальних справ проти тих, хто віддавав накази, та тих, хто їх виконував; покарання всіх винних у вбивствах, побитті, переслідуваннях, репресіях; арешт депутатів, що голосували за закони 16 січня; кримінальні справи проти всіх, задіяних у корупції; ратифікація Римського статуту; публічна інформація від ГПУ про хід розслідування побиття і вбивств; постійне інформування Майдану про її дії та бездіяльність; 5) передача Межигір’я в державну власність, а також повернення активів, що були награбовані чиновниками; організувати паралельне розслідування щодо закордонних рахунків та нерухомого майна, яке належить керівним посадовим особам України або їхнім родичам за кордоном; 6) представлення чіткого плану реформ на перший рік діяльності при владі опозиційними політиками, скорочення посадовців.

Ці висновки про вимоги Революції Гідності дозволяють зробити матеріали: “Вимоги Євромайдану до опозиційних політиків”, інфографіка «Ми памятаємо вимоги Євромайдану», “Вимоги Майдану: говорили-балакали…”, “Рік після Майдану: досягнення та розбиті сподівання” та інші оцінки.

Другим свідченням глибокої кризи/«коми»/«клінічної смерті» Революції Гідності є невиконання в Україні майже усіх зазначених вимог.

З відставкою Януковича, уряду та з розпуском парламенту ми впоралися. Угода про Асоціацію знаходиться під загрозою референдуму в Нідерландах. Однак варто відзначити, що саме її підписання і початок реалізації є позитивним моментом. Це підтверджують і аналіз Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, дані EU-навігатора, урядовий звіт та інші оцінки.

Реформи ж в Україні стали ключовою та болючою темою. Аналіз усіх основних ресурсів, зокрема платформи “Нова країна”, спідометра реформ Україна-ЄС, EU-навігатора, брошури Реанімаційного пакету реформ «Реформи під мікроскопом – 2015», окремих аналізів Vox Ukraine, Індексу моніторингу реформ VoxUkraine і Реформометру Української правди та VoxUkraine свідчать про наявність окремих успіхів, зокрема — у контексті законодавчого забезпечення реформ, але недостатній прогрес та провал окремих ключових реформ в Україні на законодавчому рівні та дефіцит загального прогресу з реального впровадження окремих реформ. Громадяни України покращення на собі не відчули.

Щодо люстрації, то очевидну негативну тенденцію демонструє звіт Громадського люстраційного комітету «Рік люстрації в Україні: історія перемог та саботажу», а також «список недолюстрованих посадовців» ГЛК. Зокрема, серед проблем — самовільне трактування, ігнорування та зловживання законом про люстрацію, обхід люстрації через отримання статусу учасника АТО, судові рішення, переведення на іншу роботу, індульгенції президента від люстрації.

Із завданням очищення влади не впоралися і місцеві вибори, що були проведені на основі недемократичного та вигідного системі закону. Моніторингово-аналітична група «ЦИФРА» підсумовує: «Суттєве кадрове оновлення, яке, однак, не виключає присутності в райрадах представників старої влади, що знайшли політичний притулок чи не у всіх партійних списках».

Щодо загальної оцінки влади, то Єгор Соболєв характерно підсумовує: «Клептократія повністю оновилася. Старі схеми освоїли нові лідери. Петро Порошенко фактично став другим Віктором Януковичем. Причому наближених екс-президента в багатьох випадках залишили в схемах на правах молодших партнерів». Ця думка не позбавлена логіки не тільки через спроби влади посилити свої повноваження, але й через аналіз спільних голосувань партій коаліції з «Опозиційним блоком», скандали з Айварасом Абромавичусом, Міхеїлом Саакашвілі, Віталієм Каськом, Давидом Сакварелідзе і, на завершення, через «олігархічний переворот» щодо голосування за відставку Арсенія Яценюка.

Щодо злочинів проти Майдану, то за даними Amnesty International, у справах, пов’язаних з Євромайданом, було винесено вироки тільки двом особам. Верховна Рада не ухвалила необхідних законів, а правоохоронна система затягує час. Ці тенденції демонструє створена у Кризовому медіа-центрі інфографіка.

У 2015 році до бюджету було повернуто близько 300 тисяч гривень «корупційних коштів», але з цих 300 тисяч немає жодної копійки коштів колишніх чиновників. На сьогодні немає жодного обвинувального вироку українського суду щодо колишніх чиновників із санкційного списку. Навіть першої інстанції. Що вже й казати про вироки, що набрали чинності. Поруч з «Ко Януковича» недоторканними залишаються і чиновники чинного режиму.

Ось так за два роки ми не маємо майже нічого з того, за що виступали українці під час Революції Гідності, зате маємо політичні та олігархічні еліти, що досягли своїх цілей народними руками та впевнено рухаються до реставрації «режиму Януковича» в співпраці з «недобитками» колишньої клептократії та за часткової підтримки західних партнерів, окремих політичних груп та значної частини українського суспільства. Чому так сталося?

Замість висновку: всебічна еволюція «клаптиків»

Жити стає все важче, перспективи все такі ж безнадійні. Колись досить популярна ідея Майдану-3, на щастя, поки на стоп-крані. Чому? Бо повторення Євромайдану сьогодні – це головна мрія Путіна. Та чи може відбутися Майдан-3 і щоб мрія Путіна не здійснилася? Так. Майдан-3 має бути кардинально іншим. Майдан-революція і Майдан-еволюція – це дві різні пісні. Майдан-еволюція – це Майдан на кожному клаптику української землі, у кожній хаті, у кожному дворі, у свідомості кожного українця. Це зміна не облич, а правил гри. Коли кожна крапля в океані стає чистою. Це всебічний контроль влади, за якого і народ, і влада стають кращими. Не може бути ізольованої зміни у владі, адже влада є дзеркальним відображенням суспільства. Влада не зміниться без зміни суспільства. Влада не зміниться, якщо суспільство втомиться наполягати на змінах. Значне посилення громадського та міжнародного тиску – останній шанс для реформ. Значна трансформація людей, що складають громадський та державний сектор, – останній шанс на виживання «українського проекту».

Українцям заважає брак чіткої волі до якісної зміни. У цьому сенсі важлива не тільки швидкість зміни, а і якісно ціннісний вектор цієї зміни. А ще українцям не бракує волі зберегти все так, як є, зберегти прогнилу корумповану, «совкову», патерналістську та антилюдську гідру у владі, суспільстві та в собі.

Ми хотіли змін. Ми їх отримали і захотіли ще більш якісних і ще більш глибоких змін. Та виявився один досить тривожний факт: ми були готові боротися за зміни косметичного типу в революційному процесі більше, ніж за фундаментальні зміни в еволюційному процесі. То що потрібно українцям? Потрібно навчитися розтягувати боротьбу на тривалий період за допомогою терпіння. Нам потрібно навчитися дрібного, але постійного тиску, щоб «локальні реформи» стали рушієм загальноукраїнських. Сили, що протидіють реформам, занадто потужні для того, щоб тиск був слабким. Вони не мають меж, бо існують не тільки в кабінетах державних структур, не тільки в офісах компаній та організацій, але і в головах кожного з нас. Ігри закінчилися. Час для консолідації, синергії та локальної інституціоналізації настав.

Роговик О., Паплик Л., "Хвиля"

You have no rights to post comments