Луценку для повного щастя не вистачає лише одного – називатися опричним прокурором його величності, - Олександр Горобець

Нардеп Юрій Луценко, якщо хочете знати, – це сучасний Льоня Голубков (повне рекламне ім’я котрого – Голомжонович) часів злощасної піраміди МММ, для екстремальної розбудови режиму Петра Порошенка. Відомою фразою того незабутнього нескінченного серіалу були рашівські слова телегероя: "Я нє халявщік! Я партньор!"

Дорогий Юрій Віталійович (Голомжонович) теж міг би нині з повним правом сказати, що в справі утвердження дикунського суспільства з царювання в Україні олігархів і обдирачів народу, він далеко не остання особа. Один із найближчих партнерів Петра Олексійовича.  Але для повного щастя під рукою вождя йому не вистачає лише одного – називатися опричним прокурором його величності. Він переконано вважає, що йому конче належить зайняти вакантну посаду з лейб-гвардійського корпусу кумів. На перепоні, щоправда, до цього - невеличка загата: вимога чинного законодавства щодо необхідності обов’язкового для затвердження парламентом на посаду сучасного Малюти Скуратова (прокуратора Івана Грозного, невмирущого символа свавілля, беззаконня, всевладдя)  необхідно обов’язково мати вищу юридичну освіту, а також десятирічний досвід роботи в правоохоронних органах. Цього всього у вельможного пана, звичайно ж, немає, але ж є давня мрія, освячена на здійснення самим Петром Порошенком. Так що до зайняття паном Голомжоновичем, даруйте, Луценком, поста одного з керівників і стовпів нової опричнини залишилося зовсім не багато. Тим паче, що в нинішньому суспільстві  створено всі халявні умови лизоблюдства і догідництва. Так і чути звідусіль трибунне та екранне: «Юрій Віталійович найдостойніший!», «Тільки він наведе порядок», «Та ми під його призначення позмінюємо всі закони…» «Ви тільки, Петре Олексійовичу, повеліть…» Було внесено до Верховної Ради і низку законопроектів із поправками до законодавства.

Відтак, на терезах опинилися дві антитетичні великості – чіткі і конкретні вимоги законодавства з одного боку та химерний, лубочний статус якогось там кума, званням котрого, до речі, не приховуючи, щиро пишається «придворний інтелектуал» Юрій Луценко.

Пишу ці слова, а перед очима - зима, напевне, 2005-го. Розбурханий Майдан. На вечірній вулиці чи то сніг, чи то дощ. Щойно закінчив своє чергове словоблуддя Віктор Ющенко. Ми з моїм знайомим, одним із "придверників" Олександра Мороза, пробиваємося крізь щільний натовп до трибуни. Йому потрібен побратим по партії Юрій Луценко. А той, як відомо, один із охриплих ведучих на сцені, вимітач чиновницького сміття із кучмівських конюшень. Нарешті забираємо Юру і втрьох неспішно піднімаємось у щільному натовпі людей угору по Інститутській. Підходимо до Банкової, де вже зовсім вільно, немає штовханини, і Юра каже:

- Учора весело тут було, трусили хороми Медведчука, - показує у бік адміністрації глави держави.

- І щось цікаве знайшли?

- Вони винесли і вкинули до смітника чотириста двадцять тисяч гривень, - відповідає Луценко.  – Щоб ми не знайшли…

- І куди ж ви їх поділи? - спонтанно вирвалося у мене.

- Революціонери розібрали, - зовсім буденно і доволі прозаїчно відповідає Юра. – Бо якби почали все оформляти, знаєте скільки на це пішло б часу і зусиль. Одна формальна морока. Бо ще ж потрібно виясняти, кому те багатство належать. А так виходить, що нікому: нема грошей у слідства – і ніяких проблем…

Ще картинка. З того ж самого року, але вже серпневої пори. Крим, Мухолатка. Фешенебельна дача міністра внутрішніх справ, яку до рівня відпочинку арабських шейхів успішно доводили такі пріснопам’ятної вдачі міліціянти, як Білоконь та Кравченко. Вечір, густа південна темінь. Нижче будови, на самому березі моря, чудово облаштована штучна пристань, готова водночас прийняти гостей і з моря, і з далеких та близьких автодоріг. Напевне б, могла слугувати й місцем для прийому гелікоптера. Тут же примостилося шикарне барбекю, а в центрі прибережного майданчика знаходився  люксовий пересувний курінь з дорогим столом і кріслами. На добірних тацях - найдорожчі наїдки, напитки. За столом міністри: МВС – Луценко; Мінчорнобиль - Жванія, Мніагрополітики – О. Баранівський, голова фонду Держмайна - Валентина Семенюк, голова Держводгоспу – Василь Сташук, ще якісь високі київські люди. У морі купається дружина Луценка – Ірина, майбутній великий політичний діяч.
Того дня прем’єр-міністр Ю. Тимошенко проводила в Криму виїзне засідання Кабміну України. Стомлені правителі з’їхалися повечеряти, погомоніти. І я мимохіть потрапив до тієї кампанії. Всі анекдоти і приколи націлені, звичайно ж, на Юлю. Еге ж, Тимошенко. Вона зла відьма, дихати всім не дає. Колотить всіма ними, хто лишень тут зібрався. «Га,га,га та ги,ги,ги…» - і все проти неї. Особливо ж «прикольно» в котрий раз розповідається, як Ю. Луценко, запізнившись сьогодні на виїзне засідання, бо десь пробував кримського вина, вміло «відстрілявся» буквально з ходу зі своєї тематики.

Коли це враз хтось помічає, як високо вгорі, під самісіньким небом, майже над нами, там, де проходить автотраса із Севастополя до Ялти, у бік моря, гостро полосонувши по обширу безмежного моря, зблиснув промінь авто, і машина, то виринаючи вогнями на серпантині дороги, то ховаючись за густою зеленню дерев, попрямувала вниз. У неї, виявляється, немає ніякої іншої дороги, як доїхати аж сюди, до щедрого столу київської еліти, що присіла побіля самих чорноморських хвиль. О, що тут лишень зчинилося за столом! Ще за хвильку статечні міністри і керівники центральних органів влади, зірвалися на ноги, заметушилися, забігали. Тільки чути було обривки переляканих фраз. «Це Юля…» «Це тільки вона…» «Почула, мабуть, що ми її обкладаємо …ями…» «Вона знає сюди дорогу…» «Вона тут бувала…» «Скажемо, що дуже голодні були…» «Віскі, віскі приберіть…», «І лід викиньте у море…», «Обережно викидай, не вбий там мою жінку…», «Іра! Іра, вилазь уже, одягнися. Тимошенко сюди їде. Будеш грати роль русалки…», «Ось, тут же ще два ящики коньяку…» «Киньте їх до смітника…»

За п’яток хвилин усі горласті та язикаті перелякано принишкли за величезним столом, де залишилося тільки кілька бутлів із соками та недопита пляшка води, персики і яблука з виноградом, сиділи з вигляду голодні, стомлені  міністри, зосереджено спостерігали за тим, як на майданчик над морем згори вкотився шикарний джип. Він зробив щось подібне на коло пошани, і зупинився якраз навпроти куреня. Двері з боку водія відчинилися, і звідти вийшов… Петро Порошенко, секретар РНБО України. З іншого боку випурхнула худенька постать його дружини. Над морем здійнявся такий ґвалт і лемент, що чути його, мабуть, було аж десь до Ялти і геть до Стамбула. Дехто пішов у танок, приговорюючи: «баба-яга не приїхала…»
Розуміючи причину переполоху й неймовірних радощів, Порошенко весело сказав:
- Можете не хвилюватися: Тимошенко дві години тому вже відлетіла до Києва… Пора відпочивати…          
- Де віскі? - закричав Луценко.
- Викинули в море…
- Дурні…
- Де коньяк?
- На смітнику?
- Доставайте…
- Де шашлик? Де інший заїдок?
- У морі…
- Виловлюйте…

Якби мене запитали, навіщо Петру Порошенку Юрій Луценко у ролі Генерального прокурора, то я точно знаю -  це його майбутній грозозахист насамперед від… Юлії Тимошенко. Петро Олексійович уже програв їй двічі у житті, що називається, в суху: а) в січні-лютому та  б) у вересні 2005 року, коли мила пані спершу успішно обійшла його в забавах щодо поста Прем’єр-міністра, а потім восени, коли Петро Олексійович позбувся ще й посади секретаря РНБО України в результаті скандалу з оприлюдненням «штату» «любих друзів» Віктора Ющенка.
Нині очолювана ЮВТ «Батьківщина», ставши опозиційною силою і в парламенті, і фактично в усіх містах та селах, впевнено перебирає на себе роль лідера мас, ображених владою. Відмова від перезавантаження керованого олігархами та багатіями корумпованого парламенту на фоні безликої рокіровки Яценюка на Гройсмана, що є не прикритим фактом узурпації паном Порошенком влади в Україні, тільки додає балів політсилі Ю. Тимошенко. І вже ось-ось доведеться владі тримати одвіт за всі суцільні негаразди. (Не забуваймо тут і про О. Ляшка) Хто стане до бар’єру супроти Юлії Володимирівни, яка, зрозуміло ж, відстоюватиме інтереси трудових мас? Пан Порошенко? Та він нізащо не погодиться на таке, наперед знаючи результат подібної комунікації? Його безликий глава адміністрації Б.Ложкін? «Сірий кардинал» І. Кононенко?  Молодий та ранній В. Гройсман? Смішно, чи не так?

А ось Ю. Луценко зміг би скласти конкуренцію милій пані опозиціонерці, але ж, звісно, не в ролі нардепа, радника президента, навіть керівника найкрупнішої провладної фракції парламенту. Тим паче, що їх із пані Тимошенко до певної міри вирівнюють «заслуги» тюремних бранців режиму В. Януковича.

Думаю, якби в державі був пост віце-президента, то П. Порошенко рекомендував би на цю посаду саме якраз ЮВЛ. Тому портфель Генерального прокурора, при  нинішньому розкладі сил - це якраз саме те єдине, що є найвищим за рангом влади в частково радянській державі, якою й досі, на жаль, залишається нинішня Україна.  Бо якщо на посаду Генерального прокурора, завдяки маніпуляціям у парламенті, які вчиняються на догоду вищому керівництву держави, нині, виходить, можна привести навіть несамовитого полісмена Киву, чи якогось там Сашу Боровика, не кажучи вже про чергового кума глави держави пана Луценка, то де гарантія, що заради «інтересів держави», в «наполегливій боротьбі проти Путіна» його не можна наділити якимось винятково особливими повноваженнями. Хоча й без цього Генпрокурор, не забуваймо - головна процесуальна особа держави, яка має право втручатися в будь-яке слідство та оперативний процес, давати вказівки слідчим, правоохоронцям ініціювати слідчі дії, в тому числі й у негласному режимі.

Одне слово, кум у ранзі Генпрокура - це замашна мухобійка в руках глави держави проти дрібної опозиції і гарна довбня чи ловкий макогін проти противників режиму. Можна так лупнути, що мокрого й місця не залишиться. На Банковій, звісно, ця практика добре відома.

Одначе, ситуація 21 квітня ц.р., здається, успішно провалилася для отримання Україною нового Генпрокурора без юридичної освіти, позаяк Верховна Рада, саме голосами провладної фракції (акцентую: керованої Ю. Луценком) провалила історичні поправки до ситуації з освяченням чергового кума на найвищу посаду в державі. Цей реверанс, уточнимо, було закладено до законопроекту панів Р. Князєвича та С. Алєксєєва. Ним планувалося перенести на рік створення прокурорського самоврядування, що давало змогу Генеральному прокурору стати в умовний рівень з постом віце-президента держави, а, можливо, і страшнішою  посадовою особистостю…

Час, здається, для генпрокурорства Ю. Луценком упущено. Тому, що на 26 квітня ц.р. генпрокуратурою вже анонсована Всеукраїнська конференція працівників прокуратури. Саме на ній будуть створені два органи самоврядування - Рада прокурорів і Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія. Нові інституції, як пояснюють знаючі люди, мають зробити роботу прокурорів незалежною від свавілля і суб'єктивності безпосередніх начальників та вищого керівництва Генпрокуратури. Іншими словами, прокурорське самоврядування хоронить практику ручного управління кадровою політикою: право призначати і звільняти за повелінням Генерального прокурора і його оточення їм неугодних працівників, ця функція передається органам прокурорського самоврядування.

Одне слово, Юрій Луценко і далі залишається у своїй комічній ролі Льоні Голубкова з фінансової піраміди МММ Порошенка. Де «активну участь у державному будівництві» беруть ігноровані в усьому світі офшори, заборонений законом приватний бізнес глави держави, міністра фінансів, а очільниця Національного банку успішно заробляє на курсі валют усією родиною…

Функція Малюти Скуратова, либонь, пройшла мимо новоявленого Льоні Голубкова, і це, напевне, добре для всіх, як і для самого претендента на цю незаздрісну папаху.

Олександр Горобець, журналіст, політолог, письменник
Источник: blog.liga.net

You have no rights to post comments