Одному танго не станцювати. Треба, щонайменше, два партнери на паркеті. Один тут – не воїн. 

Петро Порошенко у нашому політ-технологічному середовищі завжди належав до безнадійно "неизбираємих". Будучи клієнтом для електоральних менеджерів, вважався вкрай важким пацієнтом, з яким результату не даси. У трьох групах українського політесу –  20-, 10-, 1-2-відсоткових вождів – він завжди належав до третього маргінесу.

Навіть після далеко не тріумфального сходження на бульдозер залишався лазером – навіть поруч із кулявлобами. Уже після Майдану заявив, було, про найвищий для нього олімп – київський магістрат, та й тут все ті ж не підйомні мінімум відсотків рейтингу.

Але тут грянула війна. Смерть для тисяч синів та батьків, горе для матерів, вдів, сиріт. Крах життєвого укладу для мільйонів біженців.

І шанс для злету однієї єдиної людини.

У політиці тільки фарс-мажор може вивести тебе із аутсайдерів у фаворити. Кожен, хто навіть по дотичній знає політ-технологічну механіку, скаже – якби не війна, Порошенко ніколи не вискочив би у дамки. Якби не Путін.

Якби не Путін, Порошенко ніколи не став би президентом України.

Кремлівський каліф дав печерському маргіналу шанс. 

Шанс мав дві педалі. По-перше, віденський в'язень ФБР Фірташ, будучи бізнес-партнером Путіна, ніколи в житті без його санкції не зняв би із президентських виборів Кличка, якого саме він виростив із боксерської груші у політичну пальму рейтингової на той час першості.

Що зробиш, український народ любить бокс.

Засунення важковаговика у кут рингу дало змогу розгулятися 2-відсотковому шоколадному "мушачу".

І друге, коли йде війна, кажи, що зробиш мир, – і тоді ще недавно недосяжні 3 відсотки автоматом стають 53 відсотки. У першому турі.

Війна – страшна штука. Страх перед нею спонукає проголосувати навіть за того, про кого ти вчора й слухати не хотів.

Так Путін привів до влади Порошенка, і зовсім, спитайте у Фірташа, не мимоволі.

А далі належало у смертельному танго Порошенка і Путіна виконати карколомне па – перетворити війну із небажаної у вкрай необхідну. Підчас виборів була обіцянка перетворити війну на мир, і це спрацювало, але уже після виборів, сидячи у президентському сідлі, належало обіцяний мир перетворити у реальну та нескінченну війну, що й забезпечує для Порошенка Путін.

Важко й сказати, яка окупація згубніша – зовнішня військова чи внутрішня корупційна. Але коли щодня ллється кров на фронті, народу не до злодіїв. І вони, злодії, про це знають. Тому крадуть, як показилися. Влада умудрилася перетворити стікаючу кров»ю, окуповану країну у найкорумпованішу на континенті.

Крадуть, поки війна. Бо знають, що після війни за них візьметься народ. А наразі він, народ, оплакує жертви окупації, наразі народ вірить казнокрадам, що їх не можна чіпати, бо Путін прийде до Києва, що є такою ж нісенітницею, як і встановлення миру у результаті перемоги у першому турі.

Що буде із нинішньою владою, коли закінчиться війна? Одразу ж дострокові парламентські і президентські вибори. Порошенко уже тепер знову осів у свою природну маргінальну, кілька-процентну рейтингову нішу, і фокусу не те, що у першому, а й у другому, чи як спеціально для його кума-пасічника, у третьому турі, – не вийде. Народ вдруге не луснеться по лобі граблями.

Після війни повторне обрання Порошенка не розглядається в силу того, як він "воював" із Путіним і корупцією під час першої каденції.

Новообраний президент не може не посадити казнокрадів, які наживалися на крові. Тому вибір для влади невеликий – або війна, або тюрма. І Порошенко обирає війну. У смертельному танго із Путіним, у якого, до речі, – свої грядущі електоральні танці.

На відміну від українського танцюриста, він хоч і улюблений герой біовати, але з чим чорт не жартує: у Сталіна був не такий рейтинг, як у кремлівського вампіра, і то соратники банально умертвили у баньці, а відтак у темпі вальсу викинули вождя із мавзолею.

Смертельне танго триває. У некрофільних обіймах кружляють над прірвою Порошенко із Путіним, які зв'язані єдиною вірьовкою під назвою війна.

Висячи на одному шнурі, вони обидва полетять без нього в історичну прірву.

Василь Базів, uainfo.org

You have no rights to post comments