У перший день дві тисячи шістнадцятого року,
Як водиться, бажаєм щастя й затишку в сім’ї,
А більш за все омріяного миру й спокій
Бо вже достатньо та забагато для війни…
Бажаєм Вам, щоб рік шістнадцятий був спритний
Не той що в тих сивих дідів та їх батьків,
Не святкував в пекельній трясці Молох ненаситний,
По вінця крові повний призовних земляків.
Хай краще б був як два століття тому,
Коли наповнені наснагою в ті славнії роки́,
Здоланням самодурства імперії катів, без втоми,
Майбутні декабристи в Європу Русь вели.
А був ще рік шістнадцятий, коли на златоглаву,
На московітів клятих, шаблі гострили козаки
І гетьман Сагайдачний отримав першу славу
І всі знедоленні в краю були не чужаки
Було – спливло… То ж хай відродиться стократно!
Хай дзвони київські мов стеляться в килим!
Відновленій державі слава! Загиблим і героям ратним!
Смерть ворогам! Та щастя в розумі живим!
