Четверг, марта 28, 2024

539_n_cДрогобицька солеварня щонайменше від XIII ст., а можливо і раніше безперервно діяла на одному і тому ж місці, біля джерел «сировиці» — соляної ропи. Тому Дрогобицький солеварний завод, що працює й сьогодні, можна вважати найстарішим постійно діючим промисловим підприємством на Україні. В «Паспорті підприємства» вказана дата заснування заводу — 1250 р.

В останні десятиріччя існування Галицько-Волинського князівства одним з найбагатших міст Прикарпаття став Дрогобич. Його розквіту сприяла солеварня, яка постачала сіль не лише до Галичини і Закарпаття, але і для Волині, Холмської землі, Київщини.

У 1339 році Дрогобич був загарбаний польськими феодалами і дрогобицька сіль стала королівською власністю. Найбільш ходовим товаром на той час у Дрогобичі була сіль. По неї сюди прибували чумаки з різних кінців України — з Поділля, далекої Брацлавщини, Холмщини, Волині. На волинських пристанях над Случем і Горинню дрогобицьку сіль вантажили на річкові судна — ком'яги і сплавляли до Прип'яті, а далі Дніпром аж до самого Києва.

Частина веж у Дрогобичі, Ясениці та інших навколишніх селах належала королю. На них змушували працювати селян, підданих королю. Король, звісно, до Дрогобича не заїжджав. Він віддав жупу в оренду багатим італійським купцям, переважно генуезцям, що ходили з купецькими караванами з Італії через Львів і Буковину до Кримського міста Кафи.

Протягом ХІV-ХV століття вони майже безперервно були управителями й головними працівниками жупи (стара назва солеварні) в Дрогобичі — уміло догоджали королям і про власний зиск не забували. Італійці виробляли сіль високої якості. Вони значно розширили торговельні зв'язки Дрогобича з Європою. Та, діючи монопольно й наживаючись експлуатацією, часто спричиняли в місті конфлікти.

У 1491 році конфлікт італійців з дрогобичанами та приїжджими купцями розв'язувався королівським указом. При тому було постановлено, аби для вантаження солі вироблялися вози довжиною на 14 п'ядей, шириною на 17 соляних топок на дні і на 20 — вгорі, висотою на 20 топок, поставлених одна на одну. Віз такої конструкції вміщав 6000 топок солі.

Незабаром, з метою дотримання вулиць в доброму стані, дрогобичани одержали право побирати 3 динари від воза, який переїжджав через місто із сіллю чи товарами. З опису 1768 року знаємо, що вулиця Жупна (вона існує й досі) мала дерев'яний настил. Із територією жупи її єднав міст, побудований над досить глибоким тоді потоком Побук. У часі згадуваного опису на дрогобицькій жупі діяли дві криниці: Королівська (шурф № 1) і з відновленою приватністю — барона Гартенберга (шурф № 2). На обох дозволявся солевидобуток на користь так званого «шпиталю для убогих» — невеликої лікарні при костелі. У 1565 році в Дрогобичі було виварено 26 тисяч бочок солі, в тому числі близько половини на приватних солеварнях, а решта на королівській жупі.
На даний час на підприємстві випускається продукція двох видів: «Сіль кухонна виварна йодована» і «Сіль кухонна виварна без добавок», які мають «Сертифікат відповідності Державної системи сертифікації УКРСЕПРО» зареєстрований в Реєстрі за № 11А 1.021.Х003763-07. Сіль відповідає вимогам ДСТУ 3583-97 (ГОСТ 13830-97) «Сіль кухонна. Загальні технічні умови»

Джерело: facebook.com

You have no rights to post comments