На сайті Адміністрації Президента України була зареєстрована електронна петиція, в якій пропонується повернути державі назву Київська Русь.
Автором звернення є Яшан Галина. Поки петицію підтримали 38 осіб.
Порошенку запропонували “повернути нашій країні історичну назву КИЇВСЬКА РУСЬ, щоб не говорили, що ми ніколи не були незалежні”. Так говориться в тексті петиції, розміщеної на сайті глави держави.
Відзначимо, щоб Президент відреагував на петицію, вона повинна набрати 25 тисяч підписів.
Офіційне інтернет-представництво Президента України:
Джерело: Патріоти України
Комментарии
Он сидит на пыльной обочине жизни, положив перед собой пустой футляр от готовальни и выпрашивает подаяние, но обязательно олимпийскими рублями и медяками до 1991 года выпуска. Не умея и не желая адаптироваться, он с радостью выискивает любое дерьмецо облекает его в статистику и щедро разбрасывает в комментариях. Его заветная мечта - чтобы прекрасный новый мир запаршивел и сдох. И подобно сумасшедшему пророку ищет он знамения грядущего апокалипсиса - коэффициенты рождаемости, кривые проституции, графики падения промышленного производства.
Человек-совок - преданный адепт гниения и смерти. Именно это придает смысл его существованию: когда вы все будете сдыхать от голода в радиоактивной пустыне, вы поймете, какого меня вы потеряли вместе с той страной.
Закрой свою готовальню, совковая гнилушка, я не подаю по пятницам. Тебе никогда не понять, что кроме цифр и статистики есть вера. Вера в эту страну, которая будет жить и процветать после того как ты сдохнешь. И твоя смерть послужит ее процветанию. Точно так же как и моя жизнь.
Человек-совок всю свою жизнь занимался очень ответственной и нужной работой. Он стоял у кульмана и чертил узлы и агрегаты непобедимых советских ракет, которые должны покончить с вечной экономической гегемонией Запада. Каким образом ракеты помогли бы совку шить хорошие джинсы, выпускать конкурентноспособные автомобили и сделать так чтобы тетя Дуся из Нижних Ям узнала о существовании построенного рабами Рима водопровода и перестала срать в ведро человек-совок не задумывается. А если ему задать этот вопрос, сходу скажет, что это не главное. Главное - это величие страны.
Мой дорогой почитатель "нерушимого союза", не может быть великой страна, где большая часть населения срет в ведро и подтирается газетой со статьями о великих подвигах советских комонавтов. Опасной - может, большой - может, агрессивной и ебнутой на всю голову... Но великой никогда.
Человек-совок всю жизнь чертивший на кульмане узел никогда не виденного им целиком механизма очень удивился, когда внезапно оказалось, что его виртуозное умение нахуй никому не упало в реальном мире подлого чистогана. Что ядерные ракеты нельзя продать за инвалюту, чтобы купить на вырученные деньги пароход с апельсинами, их нельзя даже сменять на те самые товары для damsel in distress. Их можно только накапливать под собственной жопой и этим, самым чувствительным к неприятностям органом, ощущать что однажды они окончательно проржавеют и рванут.
Но что же делать человеку-совку? Ведь он умеет только чертить на кульмане ракеты. В то время как загнивающий Запад давно печатает детали на 3D принтере. И верный рейсфедер можно засунуть в готовальню, а готовальню засунуть себе в жопу, потому что пока совок строил ракеты, Запад строил компьютеры, которые потом будут строить ракеты, а дети тех жителей совка, которым хватило ума свалить в Америку основали поисковые гиганты.
Тепер вже пізно щось робити. Майбутнє держави України вже визначатиме не українська держава — в кращому разі українська громада і ті небагато патріотичних українських корпорацій, які зможуть їй допомогти. В гіршому разі її майбутнє визначатимуть російські та американські стратегічні інститути.
І в будь-якому разі, території України, що попали під владу українських олігархічних корпорацій, будуть сірими зонами або навіть чорними дірами в соціальному, політичному та культурному плані, принаймні на найближчі роки.
Свого часу Україна проґавила можливість для створення свого RAND. А зараз Україна практично втратила можливості для свого Stratfor.
Я без надії сподіваюсь на те, що можливо нам вдасться створити організацію громадського стратегування з позицією вселюдської солідарності. Але такого типу організації ніколи не мають крупних замовників та й світова криза не сприяє цьому.
Тому громадське стратегування людства в найближчому майбутньому перебуватиме в кризі на тлі того, як державне та корпоративне стратегування займатиме думки інтелектуалів не дуже адекватними прогнозами.
Чи може в принципі виникнути в Україні хоч десь — хоч в державі, хоч серед корпорацій, хоч на рівні громади — щось схоже на стратегічну позицію? Ось в чому головне питання виживання нашої країни.
Якщо остання кривава революція і ще більш кривава війна не змінила мислення правлячого класу і його аналітиків, то це значить, що контрреволюція перемогла. Це породжує лише відчуття розпачу та безнадії.
Сьогодні ми переживаємо фактично поділ України між українськими олігархами під примусом і наглядом Росії, США та Європи. Інститут Стратегування на рівні держави створювати вже пізно — ми фатально не встигаємо. Більше того — такий інститут вже й не потрібний, бо в світі стали домінувати принципово інші стратегічні інститути.
Ні моя аналітична доповідь, ні мій цикл про стратегію не спрацювали в Україні можливо ще й тому, що міжнародні структури готували Україну до особливої функції — стати полігоном для соціального експерименту: розшматування держави її власними крупними олігархічними корпораціями під наглядом сил зовнішнього управління.
Сьогодні про це вже можна говорити впевнено. Відсутність державної стратегії в Україні показала під час війни і невідворотний наслідок цього — відсутність військової стратегії і неспроможність діяти стратегічно у війні.
Українські олігархічні корпорації, представники яких виявилися м’яко кажучи недалекоглядними, теж вже нічого не можуть вдіяти. Але, беручи на себе по факту економічну владу на тій чи іншій українській території, ці олігархічні корпорації геть не збираються брати на себе соціальну відповідальність, солідарну політичну відповідальність та культурну відповідальність за територію.
RSS лента комментариев этой записи